неявне припущення

Зенон Елейський (бл. 490, Елея, Пд І. талія - 430 до н. е.) - засновник античної діалектики як вправності у розмірковуваннях або мистецтва порушувати питання і шукати на них відповіді. Учень Парменіда, представник елейської школи. Обстоюючи Парменідове вчення про суще (Єдине), З.Е. сформулював низку відомих апорій на спростування руху, множинності, чуттєвого сприйняття. Загальновідомі чотири апорії З.Е. проти руху: "Дихотомія" (поділ навпіл), "Ахілл та черепаха", "Стріла, що летить", "Стадій". В них доводилася незбагненність руху, а відтак - згідно з тезою про тотожність мислення та буття - його неіснування. Діалектика З.Е. має негативний характер, в ній спрацьовує логічна схема "доказу від зворотного". Те, що потребує доведення (неможливість руху, неіснування множинності речей тощо), обґрунтовується шляхом спростування твердження, протилежного тезі, істинність якої філософ обстоює. Засвідчивши таким чином абсурдність звичаєвих уявлень про якості довколишнього світу, те саме судження одночасно підтверджує справедливість парадоксальної елейської картини сущого, втіленої в образі Єдиного. Загальнотеоретичною основою апорій З.Е. було неявне припущення про нескінченність поділу (а відтак і безперервність) простору та часу. На філософське заперечення цього принципу була спрямована атомістика Демокрита. З.Е. справив великий вплив на вироблення дисципліни доказового мислення і розробку логічних процедур доведення.